Чаплинська економія — различия между версиями

Материал из Днепровская городская энциклопедии
Перейти к: навигация, поиск
(Посилання:)
(Посилання:)
Строка 44: Строка 44:
 
[[Воронцова-Дашкова Єлизавета Андріївна, графиня]] /
 
[[Воронцова-Дашкова Єлизавета Андріївна, графиня]] /
 
[[Воронцової-Дашкової Є.А. млин]] /
 
[[Воронцової-Дашкової Є.А. млин]] /
[[Воронцовой-Дашковой Е.А. суконная фабрика]] /
+
[[Воронцової-Дашкової Є.А. сукняна фабрика]] /
 
[[Воронцов-Дашков Ларіон Іванович, граф]] /
 
[[Воронцов-Дашков Ларіон Іванович, граф]] /
 
[[Воронцова Єлизавета Ксаверіївна, найясніша княгиня]] /
 
[[Воронцова Єлизавета Ксаверіївна, найясніша княгиня]] /

Версия 07:08, 16 августа 2022


Назву отримала від слободи Чаплі.

1776 р. – князем О.О. Прозоровським отримано рангову дачу при Днііпрі та річці Татарці, площею у 6 562 десятин із слободою Чаплі та слобідкою, розташованою на Кінському острові при ліквідованій Усть-Самарській фортеці.
На 1787 р. у власності О.О. Прозоровського вже значаться:
-слобідка Чаплі при якій вказано 6 225 десятин 360 сажнів землі;
-слобідка Петрівка, при якій вказано 3 347 десятин;
-Становий острів у 80 десятин землі.
У Чаплинському маєтку Прозоровського було достатньо швидко налагоджено інтенсивне комерційне господарство. Велике значення для розвитку маєтку мала зручна Ігреньська гавань.
1790-ті рр. – у маєтку площею у 6 225 десятин з 395 ревізькими душами працювали: шкіряно-сукняна фабрика, цегельня, винокурня, два борошняних водяних млини на 6 поставів кожен та два вітряки. Було введено панщину. З маєтку вивозилися на продаж: хліб, сіно тощо. Сукно та шкіряні вироби здавалися за армійськими підрядами.
1809 -1825 рр. – маєток належить дочці О.О. Прозоровського, княгині Г.О. Голіциній.
На 1821 р. у маєтку діяв один з найкращих у губернії племінних заводів великої рогатої худоби та вівчарня. Сукняна фабрика мала 29 машин, 360 майстрів, виробляла на рік 11 418 аршин тонкого сукна і входила до числа найбільших підприємств губернії. Шкірзавод мав 8 машин. Діяла цегельня. В маєтку проводилися промислові насадження лози.
1825 – 1856 рр. – маєток належить генерал-губернатору Новоросії, графу (найяснішому князю) М.С. Воронцову.
При початку володіння Воронцова господарство було перепрофільовано на вивезення сировини (перш за все вовни) та сільгосппродукції. Вже у 1826 р. було зачинено сукняну фабрику.
У першій половині ХIХ ст. велике комерційне значення отримує Ігреньська пристань, яка поступово перетворюється у найбільший лісовий торг регіону. Садибні ділянки у слободі при гавані не продавалися, а здавалися в оренду, що теж стало однією із значних статей прибутків маєтку.
На середину ХIХ ст. у маєтку зафіксовано: мийку вовни та соляний склад при березі Дніпра, скотний двір, великий сад та цегельня.
1856 – 1880 рр. – економією володіє вдова найяснішого князя Є.К. Воронцова.
На 1860-ті рр. у складі економії нараховувалося три маєтки (ділянки): у селі Чаплі та сельцях Петрівський (Синельниківський район) і Татарській (Придніпровське, Синельниківського району). Усі три маєтки знаходилися у закладі Московської схоронної контори.
У 1861 – 1862 рр. під час звільнення селян Є.К. Воронцовою було подаровано селянам Чаплів, Петровської та Татарки по ¼ визначеного законним земельного наділу у загальній кількості 922 десятин (по 1 десятині на ревізьку душу). В її розпорядженні залищилося 4 366 десятин землі.
За Є.К. Воронцової маєток зберігав переважно аграрний характер. 1880 – 1918 рр. – економією володіла графиня Є.А. Воронцова-Дашкова, онучка Є.К. Воронцової.
За нової власниці маєток первісно зберігав аграрний характер. Так на 1886 р. у ньому зафіксовано лише слюсарну майстерню. Зміни у характері сільського господарства та поступовий занепад прибутковості Ігреньської пристані, після відкриття руху по залізниці, змусили провести серйозну реструктуризацію господарства. Маєток було розширено придбанням нових земель і на початок ХХ ст. його площа складала вже 8 787 десятин у Любимівській волості та острів Становий у 276 десятин. Уся земля економії здавалася в оренду селянам на строк у три роки. Більша частина землі була в оренді у сільських громад, які потім розподіляли її за жеребом серед господарств. Власної пашні економія мало лише близько 200 десятин, які забезпечували тільки її власні потреби. У головній садибі економії, розташованій при березі Дніпра біля с. Чаплі, розташовувалися млин та сукняна фабрика на 6 станків (до 500 000 аршин простого селянського сукна на рік). Робота підприємств забезпечувалась електрикою, що вироблялася турбіною, встановленою на Кодацькому порозі. Ця турбіна, встановлена професором В.І. Альбицьким, вважається першою в історії спорудою, якою використовувалося природне падіння води у порогах для отримання електрики. Діяли також власні лісова притсань та тартак із річним виробництвом у 10 000 рублів. У маєтку також працювали два гранітні кар’єри. Завдяки великим піщаним ділянкам було розвинено посадки лози. Знаходиться при маєтку і племінний завод сірої української великої радянської худоби.
Великим підприємством, що не належало до господарства економії, був залізничний водогін довжиною близько 28 верст, який постачав воду станції «Іларионове», «Синельникове-І» та «Синельникове-ІІ». На землях маєтку зайняті ним ділянки були в оренді у залізниці.
Великого панського будинку у економії не було, хоча наявні відомості, що сюди часто приїздив на полювання чоловік Є.А. Воронцової-Дашкової, граф І,І, Воронцов-Дашков.
На початку 1920-х рр. більша частина цегляних будівель економії була розібрана селянами довколишніх сел.

Бібліографія:

Атлас Екатеринославского наместничества 1787 года // Джерела з історії Південної України. Т. 10 / Описи Степової України останньої чверті ХVIII – початку ХІХ століття / Упорядник: А. Бойко // - Запоріжжя, 2009.
Военно-статистическое обозрение Российской империи. Т. 11. Ч.4. Екатеринославская губерния. – С.-Пб., 1850.
Военно-топографо-статистическое описание Екатеринославской губернии. 1821 г // Джерела з історії Південної України. Т. 10. Описи Степової України останьої чверті XVIII – початку ХІХ століття. – Запоріжжя, 2009.
Волости и важнейшие селения Европейской России. Вып. 8. Губернии Новороссийской группы. – С.-Пб., 1886.
Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг. – М., 1959.
Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825 – 1860 гг. – М., 1981.
Манжура И. Первые наследники Запорожских земель // Екатеринославский юбилейный листок. – 1887. - № 4.
По Екатерининской железной дороге. Выпуск I. – Екатеринослав, Товарищество «Печатня С.П.Яковлева», 1903.
Фабрики и заводы Екатеринославской губернии. Справочная книга на 1902 год. – Екатеринослав, 1902.
Чабан Н.П. От Елисаветы до Елисаветы // Воронцовы и русское дворянство: IX Крымские Международные Воронцовские научные чтения. Сборник докладов. Часть I. / Сост. Г.Г. Филатова. – Симферополь, 2007.
Южная заря. – 1910. – 5 октября.

Посилання:

Альбицький Василь Іванович / Воронцова-Дашкова Єлизавета Андріївна, графиня / Воронцової-Дашкової Є.А. млин / Воронцової-Дашкової Є.А. сукняна фабрика / Воронцов-Дашков Ларіон Іванович, граф / Воронцова Єлизавета Ксаверіївна, найясніша княгиня / Воронцов Михаїл Семенович, найясніший князь / Воронцова М.С. цегельня / Голицына Анна Александровна, княгиня / Игрень, местечко / Ігреньська пристань / Кодацький поріг / Конский остров / Прозоровский Александр Александрович, князь / Прозоровского А.А., кирпичный завод / Прозоровского А.А., кожевенный завод / Прозоровского А.А., суконная фабрика / Синельниковский железнодорожный водопровод / Становой остров / Усть-Самарська фортеця / Чаплі, село / Чаплинська електростанція /