Авангард

Материал из Днепровская городская энциклопедии
Перейти к: навигация, поиск


Авангардистська метода (стиль) у мистецтві, що розвивався у 1920 – першій половині 1930-х рр.
У архітектурі авангард дотримувався раціональної доцільності, економічності, лаконічності у засобах вираження. Відзначався суворістю та геометричністю форм та монолітністю зовнішнього вигляду будівель.
На території СРСР метод розпочав формуватися з 1917 – 1918 рр., як один з напрямів нового пролетарського мистецтва. Загальна ідея нового напряму полягала у відмові від принципу «мистецтво заради мистецтва» та підпорядкуванні його виробничим практикам. Запропоноване завдання «конструювання» оточення, дозволяла експерименти з регламентацією життєвих процесів, осмисленням формоутворюючих можливостей техніки, використанням її логіки, доцільності та естетики. Найбільш помітний вплив на формування стилю мало «промислове мистецтво», яке ставило за мету створення нової людини, яка використовує зручні речі у зручному житлі, розміщеному у зручному місті. Саме теоретиками цього напряму було вперше використано термін «конструктивізм».
На формування стилю також вплинули: футуризм (культ майбутнього та дискримінація минулого), супрематизм (позбавлені явного сенсу комбінації геометричних форм), кубізм (підкреслено геометризовані умовні форми), пуризм (орієнтація на первісну красу та відсутність запозичень) та інші новаторські течії у мистецтві 1910-х рр. Помітний вплив на формування методи мала раціональна течія стилю модерн, хоча самими апологетами авангарду цей вплив відкидався.
Вперше термін «конструктивізм» було озвучено у однойменній книзі Олексія Гана, яку було видано у 1922 р. В подальшому термін використовувався досить широко і для означення конкретного методу, і для означення усього авангардистського напряму в архітектурі. З 2000-х рр. для загального означення використовується термін «авангард».
Базовою теоретичною концепцією зрілого авангарду другої половини 1920-х рр. став функціональний метод, сформований на науковому аналізі особливостей функціонування будівель, споруд, комплексів та встановленні їх найбільш раціональних планів та обладнання. Таким чином, вважалося, що ідеологічне, художне та практичне завдання розглядалися у сукупності, а кожній функції відповідає найбільш раціональна з можливих планувальних схем (форма відповідає функції). Цей метод було спрямовано проти стилізаторського відношення до авангарду та перетворення його з методи на стиль із зовнішньою спадковістю без осмислення та розуміння сутності.
Незважаючи на агресивні методи ведення полеміки, прибічники авангарду, у цьому випадку, не вдалося переламати ситуацію. Авангард перетворився в стиль. При цьому позірна простота архітектурних рішень та економічність зробили його «зручним» стилем. Він виявився незамінним при вирішення житлових та соціальних проблем зростаючих міст на фоні загальної нестачі ресурсів, що виділялися на їх розвиток.
Авангардисти також переймалися пошуком нових прийомів планування населених пунктів та принципів розселення, розробляли проєкти перебудови побуту та нових типів громадських будівель.
Головними помилками теорії та практики авангарду стали намагання ліквідації квартир, усуспільнення побуту, недооцінка ролі кліматичних умов та орієнтація на дезурбанізацію і відповідну трансформацію великих міст.
На початку 1930-х рр. авангардистські течії, як у архітектурі, так і у мистецтві в цілому, почали різко критикувати. А невдовзі у СРСР та Німеччині їх взагалі заборонили, як буржуазні (у першому випадку) та ліві і комуністичні (у другому).
Багато хто з авангардистів «перебудувався», деякі опинилися в опалі, деяких було репресовано.
На думку О.С. Хан-Магомедова у СРСР у середині – другій половині 1930-х рр. спостерігалася поява «перехідного стилю» до декоративізму - постконструктивізма.
Поява авангарду у м. Дніпрі пов’язана із проведенням всесоюзного архітектурного конкурсу на проєкт Палацу Праці (просп. С. Нігояна, 47) та будівництвом селища ім. Фрунзе у 1925 р.
У подальшому у місті проводилося ще декілька всесоюзних конкурсів за участі значних архітекторів-авангардистів. Але конкурсні проєкти залишилися не реалізованими. Більш щасливою була доля об’єктів, які замовлялися столичним архітекторам окремими установами та підприємствами.
Через слабкість архітектурної освіти, місто не перетворилося на один з теоретичних центрів авангарду, хоча деякі з зодчих, що працювали у ньому добре засвоїли методи формоутворення авангарду і створили об’єкти високого класу. Ряд цікавих об’єктів було створено у співавторстві Б.С. Кащенко та М.Г. Клебановым (просп. С. Нігояна, 100; Будинок Каталя, Будинок Сталевара).
Вимушено звернулися до авангарду і старші архітектори, які продовжили працювати в місті, які мали великий досвід стилізаторства і роботи «в стилях». Декілька об’єктів у авангардистських формах було споруджено у 1920-х рр. за проєктами Д.С. Скорбогатова (Каруна, 1), О.Л. Красносельського (просп. С. Нігояна, 47), І.П. Мирошниченка.
Урбаністичні принципи авангарду знайшли своє відображення у розробках проєкту розвитку міста 1925 – 1927 рр., генеральному плані 1933 р. та проєктах реконструкції кварталів центральної частини міста. Їх реалізація була досить обмеженою у планування окремих селищ при заводах та частково при розміщенні нової забудови у існуючих міських кварталах.
Авангардистські методи активно використовувалися під час створення елементів благоустрою (огорожі, кіоски, зупинки транспорту), святковому декорі та повсякденному оформленні (афіши, реклама, вивіски) міста.
Введення прямої заборони на використання авангардистських методів зумовило переробку вже наявних проєктів. Декілька об’єктів довелося дуже серйозно переробити: І. Акінфієва, 12а).
Незважаючи на заборону, авангард протримався у місті до кінця 1930-х рр. Це було пов’язано із завершенням побудови великих корпусів і комплексів, які добудовувалися за первісними проєктами, лише із незначними змінами у оздобленні фасадів. Останнім, за часом завершення будівництва, великим об’єктом авангарду був навчальний корпус Хіміко-Технологічного інституту (просп. Гагарина, 6), завершений у 1939 р.

Березень 2011.
Підготовано: В. Старостін

Бібліографія:

Андрущенко Н.А., Зубарев С.Е., Ленченко В.А. Днепропетровск. Архитектурно-исторический очерк. – К.: «Будівельник», 1985.
Днепропетровск. Архитекторы / Н.П. Андрущенко, М.Э. Кавун, Н.А. Лопатюк, и др.; Под общ. ред. Н.Н. Кондель-Перминовой. – К.: Издательский дом А+С, 2006.
Хан-Магомедов С.О. Архитектура советского авангарда. — М.: 2001.

Посилання:

Гагарина проспект, 6 / Генеральный план Днепропетровска 1933 г. / Декоративизм / Дмитра Яворницького проспект, 56 / Дмитра Яворницького проспект, 94 / Дом Каталя, общежитие / Дом Сталевара, общежитие / Івана Акінфієва, 12А / Каруна, 1 / Кащенко Борис Симонович (Самойлович) / Клебанов Матвей Григорьевич / Красносельский Александр Леонтьевич / Мирошниченко Иван Петрович / Проект развития города 1925 – 1927 гг. / Проекты реконструкции кварталов центральной части города конца 1920 – начала 1930-х гг. / Самодрыга Владимир Васильевич / Сергія Нігояна проспект, 47 / Сергія Нігояна проспект, 100 / Скоробогатов Дмитрий Степанович / Тиссен дом / Фрунзе ім., селище /